Валентина заслабла, а ввечері раптом згадала, що немає ж нічого на вечерю! – Васильку, чуєш, постав каструльку на плиту, – сказала вона чоловікові. – Дістань із морозильника курочку й закинь – нехай звариться. Хоч бульйону поп’єте гаряченького. Валентина лягла на подушку й непомітно для себе заснула… Прокинулася вона від того, що її будив чоловік. – Валечко, щось міцно ти заснула, – сказав Василь. – Тобі їжу сюди принести чи зможеш до столу встати? – Я ж не зовсім вже слаба, встану, – сказала Валя. Вона зайшла на кухню, глянула на стіл й оторопіла від того, що побачила
Валентина поправила на письмовому столі серветку, яку сама колись зв’язала гачком. Посунула на середину вазу. Потім підійшла до ліжка, поправила подушки, що лежали гіркою одна на одній, і зітхнула. Скоро має приїхати господар цієї кімнати, її єдиний син, Олександр. Довго у них із чоловіком не було дітей. Вже Валентина звикла до думки, що не судилося…