У Віри не стало її тітки Марини. Тітка жила далеко в маленькому селі. Віра вирішила зʼїздити туди… Насамперед вона зайшла до сусідки Ольги. – Я за Маринкою три роки доглядала, слаба вона була дуже, – казала сусідка. – А вам не повідомляла, не хотіла з місця піднімати. – Мені дуже шкода, але в мене синочок заслаб, – відповіла Віра. – Не могли ми з ним мандрувати… – Ось, Марина просила тобі віддати, якщо приїдеш, – Ольга простягла їй ключі від хати тітки і якийсь пакуночок. Віра розгорнула білу ганчірочку і так і застигла від побаченого
Віра жила з мамою, батька не пам’ятала й не знала.Мама не розповідала їй про нього зовсім. Просто мовчала. І Віра з роками втратила до цього невідомого «батька» будь–який інтерес. Нема його та й нема. Нехай це залишається маминою таємницею. Але сама вона не хотіла собі такої долі. Завжди мріяла про сильне плече і про надійного…