Ірина сиділа на лавці біля пам’ятників свекра та свекрухи, сльози котилися з її очей. – Тетяно Андріївно, ви пробачте мене, не розумну молоду, пробачте! – вигукувала Ірина, проводячи рукою по холодному, шорсткому пам’ятнику. – Як же я жалію зараз, що так вийшло. Не хотіла я цього. – Іра! Ти що тут робиш? – раптом почула Ірина голос у себе за спиною. Вона навіть здригнулася і різко обернулася. Біля огорожі стояв якийсь силует. Ірина придивилася до нього і застигла від несподіванки
Ірина сиділа на лавці, яка стояла всередині скромної огорожі. Вона не була тут вже багато років, навіть насилу знайшла цю ділянку. З фотографії на пам’ятнику на Ірину дивилися її свекор та свекруха. Ірина ретельно протерла вологою ганчірочкою фотографії, пам’ятник та… розплакалася. Вона й сама не думала, що взагалі колись прийде сюди, але сьогоднішня сварка з…