Марина вже йшла спати, як раптом хтось постукав у двері. Вона накинула халатик і пішла відкривати. Чоловік Марини Степан пішов слідом. На порозі стояв сусідський хлопець Микола. – Дядьку Степане, зайдіть до нас, – сказав Микола. – Мама щось сказати вам хоче. Степан одягнувся й пішов до матері Миколи. – І що Марії від мене треба? – бурмотів він дорогою. Степан зайшов до сусідки, взяв стілець і сів біля її ліжка. – Недовго мені лишилося, Степане, – сказала Марія. – Не стане мене скоро… Я маю розповісти тобі таємницю… Степан здивовано дивився на Марію нічого не розуміючи
Степан був видним хлопцем з юності. Та любив він тільки одну жінку на світі, свою дружину Марину. Любив аж зі школи, скільки пам’ятав себе, стільки й любив. Жили вони дружно, трьох дітей виховували, Мишка з Іванком і доньку Тетянку, молодшеньку. Характер у чоловіка був добрий, руки золоті. Теслі кращого в окрузі не знайти. І працював…